Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.
Як у полі на могилі
Вовкулак ночує,
А сич в лісі та на стрісі
Недолю віщує.
Як сон-трава при долині
Вночі розцвітає...
А про людей... Та нехай їм.
Я їх, добрих, знаю.
Добре знаю. Зоре моя!
Мій друже єдиний!
І хто знає, що діється
В нас на Україні?
А я знаю. І розкажу
Тобі; й спать не ляжу.
А ти завтра тихесенько
Богові розкажеш. 
Село! І серце одпочине:
Село на нашій Україні —
Неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.

Факти про «Зоре моя вечірняя»

Рядок «Зоре моя вечірняя…»  - це не самостійний вірш, як часто вважають, а ліричний вступ до поеми «Княжна», написаної Шевченком під час заслання.  Написано приблизно у 1847–1848 роках, під час заслання Шевченка в Орській фортеці.  У шкільній програмі ці рядки часто виділяють тому, що вони:

 • ліричні - передають враження природи, тугу, емоції; 

 • мелодійні - багато хто поклав їх на музику, і вони стали частиною народної пісенної традиції. 

 • символічні - зірка, вечір, природа, журба, надія - ці мотиви резонують із творчістю Шевченка та українською душею.