Факти про «Зоре моя вечірняя»

Рядок «Зоре моя вечірняя…» — це не самостійний вірш, як часто вважають, а ліричний вступ до поеми «Княжна», написаної Шевченком під час заслання.  Написано приблизно у 1847–1848 роках, під час заслання Шевченка в Орській фортеці.  У шкільній програмі ці рядки часто виділяють тому, що вони:

 • ліричні — передають враження природи, тугу, емоції; 

 • мелодійні — багато хто поклав їх на музику, і вони стали частиною народної пісенної традиції. 

 • символічні — зірка, вечір, природа, журба, надія — ці мотиви резонують із творчістю Шевченка та українською душею. 

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

Як широка сокорина

Віти розпустила...

А над самою водою

Верба похилилась;

Аж по воді розіслала

Зеленії віти,

А на вітах гойдаються

Нехрещені діти.

Як у полі на могилі

Вовкулак ночує,

А сич в лісі та на стрісі

Недолю віщує.

Як сон-трава при долині

Вночі розцвітає...

А про людей... Та нехай їм.

Я їх, добрих, знаю.

Добре знаю. Зоре моя!

Мій друже єдиний!

І хто знає, що діється

В нас на Україні?

А я знаю. І розкажу

Тобі; й спать не ляжу.

А ти завтра тихесенько

Богові розкажеш. 

Село! І серце одпочине:

Село на нашій Україні —

Неначе писанка, село.

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам Бог витає над селом.